Нещодавно я приїхала з-за кордону. Не мандрувала я Заходом, не знайомилася там знаменитими місцями та іншою красою того краю, я просто там важко, дуже й дуже важко заробляла гроші на прожиття. По дванадцять-чотирнадцять годин працювала для того, щоб в Україні дітей ставити на ноги. А коли поверталася додому вже на своїй рідній землі я відчула таку радість, що нарешті я зможу пригорнутись до своїх рідних, де мене щиро люблять, де мене не вважають за людину другого ґатунку, де не називають нестерпним словом – заробітчанка. Одне слово, я повернулася додому.І чистий ковток свіжого повітря, немов бальзам.
Та сьогодні не про мене і мої відчуття. Сьогодні мені хочеться поділитися враженнями про чистоту, привабливість і охайність їхніх міст.Там справжня краса. І створюють її самі жителі. Вони просто не смітять. Саме там мені уявлялось, яким міг би бути наш Тульчин – красивим, чистим, привітним і для всіх улюбленим в будь-яку пору року, якби кожен із нас поводився у місті, як у власній оселі.
Це дуже просто. Щоб ніхто не смітив, не розкидав пакети, не кидав окурки та інший непотріб не валявся на вулицях міста, треба лишень когось, хоча б одного, притягнути до матеріальної відповідальності. Гроші – ось один з аргументів нашої чистоти. Проте я не знаю жодного випадку, аби когось із тульчинців чи його гостей покарали за викинутий на тротуар окурок. За літаючі пакети після базарного дня. Було добре, аби про таке знало багато людей.
